Костенко Наталія Іванівна - вчитель української мови та літератури
спеціалізованої школи № 7 імені Максима Тадейовича Рильського
Дозвольте Вам, Поете уклонитись.
спеціалізованої школи № 7 імені Максима Тадейовича Рильського
Дозвольте Вам, Поете уклонитись.
Дозвольте Вам, Поете, уклонитись.І пам'ять світлу в серці зберегти.
Його наймення носить сьома школа,
Бо рідній мові тут навчав дітей.
Пошани вчив до неї і любові,
Були щоб щирі й добрі до людей.
Пройшли роки... Він став поет відомий.
Не зупинити часу швидкий плин.
Та завжди пам'ятає сьома школа,
Що перші кроки тут поет робив.
Його вірші як пісні України.
Їх не зітре шалений плин життя,
Бо істинне мистецтво не загине.
Ми не забудем Рильського ім'я!
Сто років на Солом'янці стоїш ти,
А час пливе... Літа так швидко йдуть.
Сто років гомінливо ходять діти
Стежками, що до класів їх ведуть.
Колись була ти школа залізничнаВ минулі легендарні ті часи.
І збереглися в пам'яті навічно
Твоїх далеких учнів голоси.
Твоя споруда - пам'ятка культури.
В районі ти найстарша серед шкіл
І горда тим, що шість прекрасних років
Учителем тут Рильський був Максим.
Його ім'я на творчість надихає.
Ми з ним йдемо до звершень і висот,
Щоб стала сильною країна Україна,
Щоб був щасливий рідний наш народ.
Поета доля й доля школи
Переплелися назавжди.
Не роз'єднати їх ніколи,
Бо завжди поруч йдуть вони.
Він тут учив дітей шість років,
Хоч дуже це давно було,
Та пам'ятають класи крокиІ голос лагідний його.
Сьогодні з іменем поета
Крокуєм ми у майбуття.
Для нас він найсвітліший приклад
Любові й чесного життя.
Він любив людей, природу, квіти.
Він любив дітей, любив життя.
Вчить нас чесно і правдиво жити
Сонячне поетове ім'я.
Його творчість - гордість України.
В ній - політ поезій і думок.
Рідного в ній слова переливи
Й наша путь крізь терни до зірок.
Він хотів, щоб наша рідна мова
Зазвучала гордо на весь світ,
Щоб лунало українське слово,
Прославляло наш козацький рід.
І ніхто з нас напевно не знає,Скільки років вона тут росте.
ЇЇ гілки суцвіттям палають.
Її квіти, мов свічі, горять.
І хлопчину вони пам'ятають,
І мовчанням у вічність кричать.
Тут Максима ще юного кроки
Вічно в пам'яті груші живуть.
І не зможуть примусити роки
Дорогу його постать забуть.
Знає груша те щастя юначе,
Як ступав на життєву він путь.
І від згадки стара груша плаче,
Що минулого вже не вернуть.
Наче символ, стоїть дика груша,
Що поета завжди пам'ята.
І та пам'ять пече її душу,
І не зітруть той спомин літа.
Романівка рожева, наче в сні,
В садах квітучих тихо пропливає.І в суєтному нашому житті
Вона неначе суєти не знає.
Тут злагодою дихає усе
І тихий спокій душу огортає,
Тут сповнене все щирості й добра,
Неначе горя на землі немає.
Максима Рильського поезія жива
До серця нашого так ніжно промовляє.
Вона теплом нам душу зігріва,
Боротись за красу нас закликає.
Щоб зберегли сердечну чистоту,
Щоб не зміліли і не зачерствіли.
Щоб, поетичних доторкнувшись струн,
Людьми лишитись назавжди зуміли.
Романівка рожева, наче в сні,
В садах вишневих тихо пропливає.
Поета образ світлий, дорогий,
Ніколи в наших душах не згасає.Поезій ваших чарівні рядки
Нам зігрівають душу знову й знову.
Їм жити для людей віки й віки.
За це уклін Вам, світлий Гранослове!
Вже десь чорніє поле за селом,
І яблука достиглі нас чарують.
Всі Ваші вірші світяться добром,
Вони надію на життя дарують.
Красою дивною в них слово виграє,
Розсипані в ній перли й діаманти.
Поезії Ви віддали життя.
Осяявши її своїм талантом.
Тож хай лунає, хай дивує світ
І прославляє рідну Україну.
Мета її - народові служить
І піднімать державу із руїни.
Ми доторкнулись до чарівних слів.
Нам Рильського поезія відкрилась.
Вона неначе солов'їний спів
Любов'ю в серці розлилась.
Любов'ю до природи, до людей,
До квіточки малої, до пташини.
Вона прекрасне учить нас любить,
В мистецтво прокладає нам стежину.
В мистецтво слова, де співа душа,
Де почуття, як сонце, ясно сяє.
Тут горя і ненависті нема.
Тут віра і надія оживають.
Свою пошану перед словом тим
Ми пронесем через віки й століття.
Ми по життю підемо разом з ним
І віддамо, як скарб, в дарунок дітям.
